Володимир Дєдов: Київський драгунський полк увійшов у Париж серед перших


Історик Володимир Миколайович ДєдовЗа 200 років, що минули від початку Вітчизняної війни 1812-го, написано чимало книжок про тогочасні події. Певна річ, серед авторів безпосередні учасники битв і походів виявилися в меншості. Тому на особливу увагу заслуговує видання Святогірського державного історико-архітектурного заповідника — книжка спогадів князя Миколи Борисовича Голіцина «Офіцерські записки, або Спогади про походи 1812—1814 рр»). Про раритетну річ, що розрахована на широке коло читачів, кореспонденту «Урядового кур’єру» розповідає заслужений працівник культури України провідний науковий спеціаліст заповідника Володимир Дєдов.

— Володимире Миколайовичу, а коли книжку князя Голіцина надруковано вперше?

— «Офіцерські записки…» вперше вийшли у Москві до 25-річчя вигнання Наполеона з території країни — в 1837 році. Заради справедливості слід сказати, що за рік до цього уривки з твору було надруковано в альманаху «Бібліотека для читання». Ці військові мемуари мали великий попит у читачів і кілька разів їх перевидавали. Для прикладу наведу один із багатьох відгуків у пресі. «Читач із жадібним задоволенням та твердою впевненістю пробігає сторінки, написані воїном, який був дуже близький до подій, ним описаних… Більше б таких записок — і ми складемо повне уявлення про славну епоху». А ось після 1917 року ім’я автора почали забувати…

— У чому, на ваш погляд, секрет успіху книжки, що кілька разів перевидавалася?

— Мабуть, у тому, що існував попит, я б сказав, соціальне замовлення на певний тип літератури, правдиві розповіді про героїчні й одночасно трагічні події 1812—1814 років  безпосередніх учасників подій. Адже в мемуарах, за словами самого автора, йдеться про «тільки ті обставини, які відбувалися на моїх очах», і він описує все «в почуттях, які вони (обставини) в мені пробуджували». Варто нагадати, на момент початку війни з Наполеоном князеві  М. Голіцину виповнилося 17 років. До цього часу він встиг закінчити Пажеський корпус і понад рік служив у лейб-гвардії кінної артилерії в чині портупей-юнкера та підпоручика. Наприкінці 1811 року молодий князь, пославшись на погіршення здоров’я, подав у відставку. Але після вторгнення Наполеона він пішов на війну добровольцем і повернувся в діючу армію.

На початку воєнної кампанії Голіцин, судячи з його розповіді, отримує призначення в штаб 2-ї Західної армії під керівництвом князя П.І. Багратіона. Більше того, він певний час залишався ординарцем полководця. А особливість їхніх стосунків визначалася ще й родинними зв’язками: мати князя Миколи, як і прославлений воєначальник Багратіон, походила із давнього царського грузинського роду. А після важкого поранення в Бородінській битві та одужання він опинився в Київському драгунському полку, з яким переслідував французів, що відступали, зокрема війська маршала Даву.

— А чим цікаві два останні розділи про військові операції 1813—1814 років на території країн Європи?

— Порівняно із жахами 1812 року закордонна кампанія молодому князеві здалася прогулянкою. Опинившись у Європі, офіцер став свідком піднесення і захоплення, з яким тут зустрічали визволителів від Наполеона. До речі, Київський драгунський полк, у якому служив автор, увійшов у Париж серед перших. А самого князя Голіцина за взяття столиці Франції нагородили іменною шпагою із золотим ефесом та написом «За хоробрість»: ця зброя зараз зберігається в Ермітажі. А всього після закінчення війни з Наполеоном він мав два ордени за бойові заслуги — св. Анни 4-го ступеня та св. Володимира 4-го ступеня.

— Нагадайте, будь ласка, нашим читачам про те, яку роль у житті князя М.Б. Голіцина відіграли Святі Гори.

— Святогір’я стало місцем його останнього пристанища. А за життя князь Голіцин любив бувати в маєтку своєї сестри Тетяни Борисівни Потьомкіної і неодноразово зупинявся в «Домі над Дінцем». Враження від перебування у Святих Горах він чудово описав у дорожніх нотатках «Поїздка в полуденну Росію до берегів Тавриди», що були надруковані 1844-го. Тоді автор ще не підозрював, що через кілька років його поховають саме в стінах Святогірської обителі на березі Сіверського Дінця. На цьому наполягла сестра князя, яка організувала перевезення сюди братового тіла з його маєтку в с. Богородське Курської губернії (нині Бєлгородська область Російської Федерації).

— Як упорядник книжки ви акцентували увагу на проведених дослідженнях та відновленні поховання князя М. Голіцина на території Святогірського монастиря, який нині має статус лаври. Яка  доля цього історичного поховання?

— Місце захоронення М.Голіцина встановили в 1993 році при вході до підземної церкви преподобних Антонія та Феодосія. Під час досліджень археологи виявили зруйновані склепи усипальниці, де перебували останки самого князя, похованого тут у 1866-му, та його брата Андрія — теж учасника Вітчизняної війни 1812 року, генерал-майора і ад’ютанта Імператора Олександра І. Тут натрапили на поховання дружини князя — княгині Віри Федорівни, похованої в 1872 році. Склепи усипальниці відновили в 1994-му, а згодом перепоховали виявлені останки. 

Програма відновлення історичного кладовища при вході до підземного храму свого часу була затверджена Донецькою облдержадміністрацією і її виконували до 2000 року, в якому храм і територію кладовища передали в користування релігійної громади монастиря. Згодом розробили проект відновлення архітектурної споруди на місці поховання князя Голіцина та членів його родини — цей павільйон було відновлено силами монастиря. Та, на жаль, мирян на цю територію нині не пускають, отож це пам’ятне місце не відвідують екскурсійні групи.

Павло Кущ,
«Урядовий кур’єр»

Досьє «УК»

Володимир Дєдов народився 29 травня 1956 року в Донецьку. Закінчив історичний факультет Донецького національного університету. Працював учителем у середній школі. З 1981-го працює в Святогірському державному історико-архітектурному заповіднику: заввідділом, заступником директора та директором. Віднедавна — провідний науковий співробітник. Автор 45 наукових праць та кількох постійно діючих експозицій Святогірського державного історико-архітектурного заповідника. Заслужений працівник культури України.




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна