Бій при Вількомирі і Девільтові (Дялтуве)


1812. Бій при Вількомирі і Девільтові (Дялтуве)

16(28) червня 1812 року о 6 годині ранку російський ар’єргард вступив у бій з ворожою легкою кавалерією на річці Вілія на підступах до Вільно і відступив, після чого шлях Великої Армії в місто був відкритий. Основна її частина підходила до міста по ковенській дорозі з південно-західного боку, рухаючись уздовж лівого (південного) берега Вілії. На правому (північному) березі, раніше перейшовши для цього річку, на північний захід від міста зайняв позицію Третій армійський корпус, що розташувався між селом Судерве і Ширвинтами (нині – литовське місто Ширвинтос).

Першим у Вильно вступив польський 8-й уланський полк. Близько 9 годин ранку на північ від міста з’явилася димляча заграва: козаки Чорноморської сотні під командуванням чергового штаб-офицера 4-го піхотного корпусу Томиловского підпалили величезні хлібні магазини в Снипишках (нині – Вільнюський район Шнипишкес), приготовані для російського війська, і Зелений міст, що вів туди, напередодні обв’язаний соломою і облитий смолою. О 11 годині ранку Наполеон перейшов Вілію з південно-західного боку від Вильно і опинився в Понарах (нині – литовське селище Панеряй), де його зустріла депутація місцевих жителів.

Біля полудня Бонапарт прибув в саме місто, радісно зустрінутий його польським населенням. Передові частини Великої Армії в місті не затрималися, а були відправлені на переслідування відступаючих російських частин. Ар’єргард 3-го піхотного корпусу під командуванням І.Л.Шаховского до 9 вечора вів перестрілку перед північно-східним віленським передмістям Антоколем (нині – район Вільнюса Антакальніс) з 1-ою легкою кавалерійською дивізією супротивника.

В цей час на іншому напрямку почалося перше велике бойове зіткнення цієї війни. Близько 5 годин ранку французька 5-а легка кавалерійська бригада наштовхнулася на ар’єргард російського 1-го піхотного корпусу у Девильтові (нині – литовське містечко Дялтува). Французам вдалося відкинути російські частини з їх позицій, але битва продовжилася у Вількомирі, де російському загону протистояла вже велика частина Другого армійського корпусу ворога. Бій тривав більше восьми годин, майже до 4-ї години дня. За результатами бою російська армія залишила свої позиції, але стримала ворога, і відразу продовжити переслідування він не зміг. За бій у Вількомира троє російських офіцерів отримали орден Св. Анни 3-го класу, а один – орден Св. Володимира 4-го ступіню з бантом.

Бій при Девільтові (нині – литовське містечко Дялтува) і Вількомирі став першою битвою війни, яку вже не можна було віднести до авангардно-ар’єргардних сутичок. Відносно невеликому загону російської армії – одному гусарському, трьом драгунським (плюс один ескадрон), двом єгерським полкам і чотирьом сотням козаків – протистояв майже цілий ворожий корпус. Незважаючи на чисельну перевагу супротивника, ар’єргард 1-го піхотного корпусу стримав французів, так вимотавши, що переслідувати російські частини ті не вирішилися. Командував цим загоном генерал-майор Яків Кульнев, що став чи не головним російським героєм першого, відступального, етапу війни.

Генерал-майор Яків КульневІсторії про подвиги Кульнева служили в російських столицях доказом сили армії, незважаючи на ситуацію, що на початку війни складалася не дуже вдало. На жаль, зірка Кульнева в цій війні згасла швидко. При контратаці французів у села Сивошино у кінці липня генерал загинув.

Народився Яків Кульнев 25 липня 1763 р., служив в Чернігівському піхотному полку, Санкт-Петербурзькому драгунському полку, Білоруському гусарському полку, Гродненському гусарському полку. Брав участь в російсько-турецькій війні 1787-1791 рр., польських кампаніях 1792 р. і 1794 р., російсько-прусько-французькій війні 1806-1807 рр., російсько-шведській війні 1808-1809 рр., з 12 грудня 1808 р. – генерал-майор. Загинув 20 липня 1812 р.

Albagan




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна