Поема Михайла Юрійовича Лермонтова «Бородіно» українською мовою


Поема М.Ю.Лермонтова «Бородіно» українською

«Скажіть-но, дядьку, чи не даром
Москву, що спалена пожаром,
французам віддано?
Були ж бо сутички криваві!
І недаремно лине слава
та пам’ятає вся держава
бій під Бородіно!»
                                    
«Були в наш час свої герої –
не порівняти із тобою:
богатирі – не ви!
Недобра випала їм доля,
бо мало хто вернувся з поля…
Не будь на те Господня воля,
не віддали б Москви!..
                                    
Ми довго мовчки відступали.
Було нам прикро, бою ждали.
Бурчали вояки:
«Ми що ж, на зимові квартири?
Не сміють, мабуть, командири
чужі спанахати мундири
об наші об штики?»
                                 
І от знайшли велике поле –
є розгулятись де на волі!
І там звели редут.
Але були напоготові!
Ледь заблищало вранці знову
й осяяло лісні покрови –
а вже й французи тут.
                                        
Я зарядив гармату туго
й гадаю: почастую друга!
Ось, брате! На, мусью!
Ласкаво просимо до бою,
а ми вже рушимо стіною,
постоїмо ми головою
за землю за свою!
                                    
Два дні стріляли ми з-за шанців.
Що користі з такого танцю?
День третій ждали ми.
Повсюди чулися розмови:
«Пора картечі дати слово!»
Й от грізне поле битви знову
накрили крила тьми.
                                    
Я при гарматі ліг спочити,
і чулось аж до передсвіту,
як десь радів француз.
Та наш мовчав бівак відкритий:
хто ківер чистив, весь побитий,
хто штик точив, при цім сердито
бурчав, кусав свій вус.
                                          
Ще денне не зійшло світило,
а все навколо зашуміло,
за строєм блиснув стрій…
Полковник наш був справжнім хватом:
слуга царю та Бог солдатам…
Жаль, тяжко вражений булатом
спить у землі сирій.
                                 
Й гукнув він, ведучи бровами:
«Чи, хлопці, не Москва за нами?
Помрім же в битві цій,
як наші браття помирали!»
І ми померти обіцяли,
і клятву ту страшну тримали
ми в Бородінський бій.
                                       
Що був за день! Крізь дим та порох
на нас, мов хмари, рушив ворог,
і все на наш редут.
Улани з різними значками,
драгуни з кінськими хвостами –
всі промайнули перед нами,
всі побували тут!
                             
Таких боїв нема вже нині!..
Літали прапори, мов тіні,
вогонь і дим навкіл,
лунав булат, картеч свистіла,
штиком колоти вже несила,
й лет ядер зупиняла ціла
гора кривавих тіл.
                                   
В той день зазнав француз чимало,
що означа наш бій удалий,
бій рукопашний!.. Там
земля двигтіла, в січі лютій
перемішались коні й люди,
й гарматних залпів грім усюди
суцільним став виттям…
                                                 
Смеркало. Кожен був готовий
до бою стати зранку знову
та битись, поки б зміг…
Та затріщали барабани –
і відступили бусурмани.
Й ми рахувати стали рани
й товаришів своїх…
                                          
Були в наш час свої герої –
відважні та міцні собою:
богатирі – не ви.
Недобра випала їм доля,
бо мало хто вернувся з поля.
Коли б на те не Божа воля,
не віддали б Москви!»

Переклад з російської © Василь Чумак




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна