Бої на Волині: Марковичі, Павловичі, Локачі. 11 вересня 1812 року


Уральські козаки брали участь у боях на Волині

Опівдні 11 вересня передові загони генерал-майора Йосипа Корнійовича Орурка (8-й і 39-й єгерські, Саратовський піхотний, Білоруський гусарський, донські козачі Грекова 4-го і Пантелеєва 2-го полки та 15-та кінно-артилерійська рота, всього 6 батальйонів, 8 ескадронів, 2 козачі полки, 12 гармат) вийшли до Маркович. У селі знаходився невеликий загін польської кавалерії, а переправу через невеличку річку з заболоченими берегами прикривали польські стрільці з дивізії генерала армії Герцогства Варшавського Антонія Гамількара Косинського.

Поляки в бій вступати не стали, а поспіхом відійшли в напрямку на Павловичі (нині Локачинського району). Орурк наказав відремонтувати пошкоджений поляками міст і згодом, з основними силами авангарду, направився в напрямку до Павлович, а 39-й єгерський полк направив для прикриття свого лівого флангу до Черкович. Одночасно генерал-лейтенантом Воїновим в район Локач було відправлено 3-й Уральський козачий полк.

Під Черковичами єгері стикнулись з ворогом, який відступав до Павлович, зав’язався бій в ході якого відзначились і єгері і драгуни Ліфляндського полку під командуванням свого шефа полковника Василя Йосиповича Парадовського.

Польських вояків з Локач вигнали козаки 3-го Уральського козачого та Кінбурнського драгунського полків. В ході бою під Локачами було захоплено в полон 2 офіцери і до 150 солдат противника. Саме тут від одного з полонених офіцерів росіяни дізнались про захоплення французами Москви. Ось як згадував про відчуття офіцерів і солдат в той момент офіцер штабу Дунайської армії Сильвестр Сигизмундович Малиновський (до речі, самі він першим склав розпис військам Дунайської армії у 1812 році):

«Сие известие не только не поселило уныние в душах воинов, но напротив, еще родило пламенное желание к ежеминутным сражениям, чтобы отомстить неприятелю. Всякое уклонение его от сражения поселяло ропот, что войска не могут сделать доказательств, как им приятно умереть за освобожение Отечества».

Основні сили дивізії Антонія Косинського відійшли з Павлович і зайняли позицію позаду села, де відразу побудували бойовий порядок. Проти поляків розгорнулись авангард генерал-майора Орурка і частини корпусу генерал-лейтенанта Воїнова. До вечора противники обмінювались лише артилерійськими залпами і зрідка сутичками кінноти. Під покровом темноти поляки й саксонці відступили до Киселина. Корпуси Дунайської армії на ніч зупинились – авангард і корпус Воїнова в Павловичах; корпус Ессена і резерв – в Марковичах, корпус графа Ланжерона – в Локачах, до яких прибув над вечір; корпус генерал-майора Булатова вийшов до Порицька.

Один з учасників цього наступу згодом згадував:

«Храбрые полки наши, без большого труда опрокинули колонны неприятеля, незадолго перед тем мечтавшего попрать святиню заветных стен киевских».

Сергій Яровенко,
Володимир-Волинський історичний музей




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна