Волинь у Вітчизняній війні 1812 року


Волинь у Вітчизняній війні 1812 рокуСьогодні ювілей перемоги над Наполеоном широко відзначається в Росії і Білорусі з обов’язковою згадкою Смоленська, Бобруйська, Можайска, Бородина і Малоярославця. Але й Україна має найбезпосередніше відношення до подій двовікової давності. Не вірите?

Окрім основного фронтального удару наполеонівських союзних військ (дозволю собі нагадати, що, окрім Франції, в агресії проти Росії брали участь війська Австрії, Пруссії, Швейцарії, Італії, Іспанії, Варшавського герцогства і Рейнського союзу), був ще один театр військових дій – волинський, який чітко позначений на захід від древнього Луцька.

Напрямок головного удару Наполеоном був вибраний однозначно – на Москву. А на Волині війська австрійського генерала Карла Шварценберга чисельністю в 30 000 чол. повинні були пройти до Чернігова, а потім також рушити на Москву. Але саме на Волині пройшла перша звитяжна битва російських військ, що зуміли розгромити загарбників і відкинути їх до лінії Брест-Кобрин-Пінськ.

12 серпня сили австро-польского корпусу завдали удару по російських позиціях на західних кордонах Волині. Війська 3-ої армії генерала Тормасова відступили до Луцька, але далі – «ні кроку назад». Почалося «болотяне сидіння», або стояння, під Луцьком. Саме воно не дозволило Наполеону використати 30 тис. своїх військ, таких необхідних під час битви за Москву і в інших битвах. По своїх масштабах бої під Луцьком не можуть порівнятися з обороною Смоленська або Бородином, але вони внесли свій внесок в успіх усієї кампанії Вітчизняної війни.

Луцьк. Замок Любарта

У жовтні 1812-го до Луцька підійшла Дунайська армія адмірала Чичагова і завдала нищівної поразки корпусу Шварценберга, що мав вже у своєму складі 40 тис. вояків, включаючи елітні польські частини генерала Домбровского з військ Варшавського герцогства.

Павло Васильович ЧичаговПавло Васильович Чичагов був не просто командуючим Дунайською армією, а і головним командиром (командувачем) Чорноморського флоту і генерал-губернатором Молдавії і Валахії. І те, що його поставили командувати армією на південному фланзі, говорить про значну роль, яка відводилася військам Чичагова. На жаль, сам він не зміг виконати покладену на нього місію по остаточному розгрому армії Наполеона при форсуванні Березіни. Але виконав головне завдання – прикрив південний фланг російських військ.

Розповімо трохи детальніше про події тієї пори на Волині. На початку наполеонівського нашестя корпус Шварценберга захопив західну частину Волинської губернії: Володимирський повіт, Ковельський, Любомльський і частину Луцького. Але вже в середині липня 1812 р. російські полки завдали поразки саксонському корпусу Ренье і звільнили пограничне з Волинню містечко Кобрин. Перемога була тактичною, але вона майже на місяць затримала наступ супротивника на Володимир-Волинський і Ковель. Це дозволило виграти час і підтягнути з Молдавії армію Чичагова. Крім того, цей успіх дещо заспокоїв польську шляхту Волині, що бачила в Наполеоні свого визволителя і була здатна підняти антиросійське повстання.

А самі кровопролитні бої кампанії 1812 року на українській землі проходили в околицях Ковеля. Об’єднані польсько-австрійсько-саксонські війська удвічі перевищували за чисельністю захисників міста – невеликі підрозділи регулярної армії і міщан-ополченців. Бій розпочався ранком 12 серпня і тривав допізна. Хоча західна частина Ковеля була захоплена ворогом і спалена, захисники закріпилися на правому березі річки Турії, а потім пішли в контратаку. Шість разів переходили саксонці в наступ, але були вимушені відступити, знищивши і пограбувавши частину міста.

Герб Волинської губерніїІ сьогодні на Волині можна побачити пам’ятники, що повертають нас у часи Вітчизняної війни 1812 року. Через два роки після її закінчення в містечку Городно (зараз село у складі Любомльського району) ушляхетнили могили солдатів і ополченців. У 1822-му тут же одним з небагатьох родовитих польських шляхтичів, що залишилися вірними імператорові Олександру I і що допомогли російським військам продовольством і фуражем, Станіславом Ручинським був відкритий пам’ятник.

Могили російських воїнів, як і їх супротивників, не збереглися. І виною тому не час, а люди… Після Першої світової і громадянської воєн, коли західні землі колишньої Російської імперії відійшли до Польщі, ця територія була обрана новою владою під будівництво костьолу, і могили знесли. Залишився тільки пам’ятник, споруджений за ініціативою і за кошт Ручинського. Кілька років тому монумент відреставрували. Допоміг в цій справі уродженець Городно архієпископ Рівненський і Острожський Варфоломій.

Напередодні двовікового ювілею в Городно пройшли пам’ятні науково-історичні читання. В них брали участь консул-радник Генерального консульства Російської Федерації у Львові Вадим Басинський і віце-консул Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку Кшиштоф Василевський. З Росії прибув Сергій Хомченко, старший науковий співробітник Державного Бородінського воєнно-історичного музею-заповідника. Також в конференції взяли участь історики з Польщі (з Варшави і Замостя), України (з Києва, Рівно, Острогу, Черкас, Маріуполя, Ірпеня, Одеси, Кривого Рогу, Львова, Запоріжжя, Севастополя) і представники Всеукраїнського союзу письменників-мариністів.

Не лише городненский пам’ятник нагадує нам про події 1812-го на Волині. Є ще дубовий хрест на кладовищі в селі Пульмо Шацького району. На хресті збереглися старовинні написи. Одна з них свідчить: “В Славу і Пам’ять Російським героям, що поклали життя своє в битві за Вітчизну в 1812, 1813 і 1814 роках”.

Луцьк. Замок Любарта

Але, мабуть, найвідомішим пам’ятником, що зберігся, – сучасником Вітчизняної війни, є знаменитий Луцький замок – замок Любарта. До 1795 року, коли Луцьк увійшов до складу Російської імперії, він вже практично перетворився на руїни. Усі три вежі давно вимагали ремонту, вали і рови були засипані сміттям, але найгірше виглядав Обхідний замок – всюди гнилі фрагменти дерев’яних стін і ворота, що покосилися. Завдяки російським військовим інженерам замок був відновлений, а в роки війни в нім розміщувався штаб російських військ, у тому числі ставка Багратиона.

Сергій Смолянников
Газета «2000», №37 (621)




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна