Розвідка у Вітчизняній війні 1812 року


До 1810 р. організованої служби військової розвідки в Росії не існувало. Призначений у січні того ж року військовим міністром М.Б. Барклай-де-Толлі вирішив надати військово-політичному шпигунству стійку систему. За результатами його розповіді царю Олександру І в листопаді 1810-го й Росії вперше в світі була створена служба військових агентів (аташе), які були відряджені до російських посольств за кордоном і користувалися дипломатичною недоторканістю.

Наприкінці 1810 р. такі агенти були направлені до Парижа, Відня, Варшави, Мюнхена. Керівництво ними здійснювала Особлива канцелярія при військовому міністерстві, співробітники якої відповідали за «збір всіх відомостей про землі, де проходить війна». Її начальником було призначено флігель-ад’ютанта полковника О.В. Воєйкова, який розпочинав військову службу ординарцем у фельдмаршала О.В. Суворова. Найбільш активним з них став Олександр Іванович Чернишов, який ще з 1809 р. виконував обов’язки кур’єра між Олександром І і Наполеоном. Чернишов блискуче справився з поставленими перед ним завданнями «з під руки» тобто таємно збирати і повідомляти у військове відомство всю інформацію щодо військових приготувань Франції та її союзників. Матеріали, які розвідник надсилав упродовж 1810-1812 рр., відзначалися аналітичністю. Він умів розглядати предмети та явища з різних боків і складати хай мозаїчну, але найбільш правдоподібну картину. Він вміло використовував суспільну думку, настрої населення. Пізніше це йому знадобилося при характеристиці військових генералів і маршалів французької армії Даву, Груші, Удіно та інших. Але Чернишов був не єдиним таємним агентом царя в таборі його «союзників».

Ще більш важливу роль відіграв майбутній канцлер і міністр закордонних справ Миколи І Карл Васильович Нессельроде, обрусілий прибалтійський німець. Він був направлений до Парижу в березні 1910 р. на скромну посаду радника російського посольства з фінансових питань. Однак, саме Нессельроде являвся політичним резидентом царя та головним посередником між ним та найціннішим інформатором про плани Наполеона стосовно Росії – Талейраном, керівником зовнішньополітичного відомства Наполеона й одного з його найвідданіших радників. Розвідувальна діяльність О. Чернишова і К. Нессельроде та їх головного джерела Талейрана надала російським дипломатам і військовим неоціненні послуги в розкритті деталей підготовки Наполеона до війни 1812 р. Проте, агентам царя у Франції не вдалося здійснити найголовніше – роздобути конкретний план війни Наполеона (терміни вторгнення, напрями головного удару, тривалість компанії, її кінцева мета). Хоча це й не дивно, адже до самого початку війни останній, на відміну від усіх попередніх кампаній, і сам не відав куди він нанесе головний удар – на Петербург, Київ чи Москву. Саме виходячи з цих трьох «великих невідомих» російським військовим командуванням була розроблена диспозиція трьох Західних армій: 1-а Західна армія, найбільша (головнокомандувач – сам військовий міністр Барклай-де-Толлі, понад 120 тис. при 550 гарматах) стояла на перехресті доріг на Петербург і Москву, між Вільно і верхньою течією річки Неман, займаючи лінію оборони у 180-200 км, 2-а Західна армія П.І. Багратіона (біля 45 тис. при 180-200 гарматах) обороняла лінію в 100км південніше 1-ї армії. Вбачалося, що вона буде закривати шлях на Москву та Київ, діючи у фланг армії Наполеона. 3-я Західна армія О.П. Тормасова (біля 45 тис. при 170 гарматах) стояла набагато південніше, у 250км від армії Багратіона в районі Луцька. Її головним завданням був захист Києва від можливого вторгнення австрійських військ.
 
Про важливе значення роботи контррозвідки в армії Багратіона свідчить таємний наказ № 942 від 18 березня 1812 року, в якому сказано, що роботою всієї контррозвідки в армії буде керувати дійсний статський радник (генерал-майор Бароццій) прикомандирований до цієї армії. Про те, що керівництво російської армії ще задовго до війни здійснювало упереджувальні заходи щодо виявлення та знешкодження французької агентури й нейтралізації її негативного впливу на військовослужбовці і мирне населення, свідчить наступне. В жовтні 1811 р. князь П. Багратіон, на той час головнокомандувач Подільської армії, війська якої дислокувалися на території теперішньої Волинської області, надіслав припис командиру кавалерійського корпусу генералу Д. Дохтурову щодо посилення прикордонної стражі. 18 жовтня того ж року Багратіон направив листа Барклаю-де-Толлі про переселення в глибину Росії ворожих до неї мешканців Волинської та Подільської губерній, які мали «сильний вплив» з боку французів «як тут, так і в герцогстві Варшавському», з тим, що «внутрішню безпеку нашу поставити на ґрунтовні та тверді заходи».У березні 1812 р. армія Багратіона (на той час перейменована у 2-гу Західну), у зв’язку з приведенням військ в бойову готовність для воєнних дій проти Наполеона, пересувалася на північ. Штаб армії з Житомира було переведено до Луцька.17 квітня 1812 р. князь Багратіон дав письмову вказівку генералу Дохтурову, корпус якого було передислоковано до м. Ковеля, щодо розшуку й затримання двох шпигунів, направлений з Кенігсберга та Гданська. Зокрема, ставилося завдання: «тримаючи це в таємниці, намагатися викрити вищезгаданих шпигунів, якщо вони з’являться в місцях квартирного розташування і , затримавши їх, негайно прислати до мене з нарочними». Про засилку французами шпигунів до Росії та можливі маршрути їх пересування до російських кордонів П.І. Багратіон завчасно також поінформував М.І. Кутузова, на той час головнокомандувача всіма російськими арміями. Беручи до уваги розтягнутість комунікацій противника, відсутність суцільної лінії оборони, незахищеність шляхів пересування російське військове керівництво вирішило використати це для нанесення ударів невеликими летючими загонами кавалерії, які направлялися в тил «великої армії».

Головним їх завданням була розвідка, але вони вступали в безпосередні сутички та бойові дії з ворогом. Такими загонами командували досвідчені офіцери І. Дорохов, Д. Давидов, Ф. Вінценгнроде, О. Сеславін, І. Ватбольський, І. Чернозубов, В. Прєндєєв та інші. Особливо сміливо діяв загін штабс-капітан Олександра Фінгера, який вільно володів французькою, італійською, німецькою та польською мовами.
 
У вересні 1812-го, перед Тарутинською битвою, він у черговий раз відправився в розвідку. Французький загін, що рухався з Можайська, прийняв його за «свого» і взяв у провідники. Коли французи розташувалися на відпочинок, Фінгер непомітно вибрався з лісу, вернувся зі своїми людьми й до ранку, майже без опору, взяв у полон весь загін на чолі з полковником з Ганновера, котрий мав при собі важливі стратегічні відомості. Кур’єр негайно доставив папери у табір Кутузова. Подаючи наглядний приклад патріотизму, М.І. Кутузов направив у військові партизани свого зятя та ад’ютанта полковника князя М. Кудашова, який очолив невеликий мобільний загін з числа донських козаків, і з початку серпня 1812 р. почав активно діяти в районі Серпухівської дороги. Саме Кудашов, проглядаючи знайдені в одного із убитих французьких штабних офіцерів папери, виявив таємні вказівки начальника штабу «великої армії» маршала Бертьє про відправку «всіх тягостей» (тобто награбованого в Москві) на Можайський шлях і далі до Смоленська, на захід. Це означало, що французи збиралися найближчим часом залишити Москву. Кудашов терміново передав цей лист Кутузову. М.Д. Кудашов пройшов з фельдмаршалом всю Вітчизняну війну і геройськи загинув у «битві народів» 18 жовтня 1813 р. під Лейпцигом. Портрет його й сьогодні висить в галереї Вітчизняної війни 1812 р. в Ермітажі у Санкт-Петербурзі. У 1811 р. була створена Особлива канцелярія Мініс терства поліції Росії, яка згідно указу імператора, відала «справами по відомству іноземців та закордонних паспортах», «цензурною ревізією» і «особливими справами». Значна частина усіх справ зазначеного відомства була віднесена до розділів «Боротьба зі шпигунством» і «Спостереження за особами, що служили у французів під час війни 1812 року».

Збереглися документи 1810-1812 рр., в котрих зазначається понад 60 розшуканих шпигунів. Завдяки російським розвідникам і контррозвідникам в період наполеонівських війн були здійснені й інші значимі операції щодо знешкодження шпигунів. Наприклад, напередодні війни в Бресті була викрита група шпигунів та їх зв’язківців, які діяли на території України, ліквідована багато чисельна агентурна мережа в Петербурзі, Ризі, Смоленську в штабі російської армії. Розвідувальна робота не припинялася і під час закордонних походів російських військ 1813-1814 рр. Війна закінчилася вигнанням французів з території Росії та розгромом Франції. Завершення наполеонівських війн в Європі явилося вершиною військової могутності Росії. Її авторитет в світі став ще більш міцним. Безперечно, значний внесок в цю перемогу зробили російські спецслужби.

Використана література
1. Антонова Л.В. История спецслужб России / Л. В. Антонова, Г. А. Поросвирова. – М., 2011.
2. Генерал Багратион. Сборник документов и материалов. – М., 1945.
3. Лота В.И. ГРУ. Испытание войной / В. И. Лота. – М., 2010.
4. Лурье В.М. ГРУ: дела и люди / В М Лурье, В. Я. Кочик. – СПб., 2003.
5. Сироткин В.Г. Отечественная война 1812 года / В. Г. Сироткин. – М., 1988.
6. Растунов И.И. Отечественная война 1812 года / И. И. Растунов. – М., 1987.
7. Кутузов М.И. Сборник документов. Том ІІІ / М. И. Кутузов. – М., 1952.

Олександр Булавін, м.Луцьк
Володимир-Волинський історичний музей




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна