Київ і кияни у Вітчизняній війні 1812 року


Київ. Гравюра відомого німецького майстра - Eigenthum d.Verleger. XIX ст.

Війна 1812 року вже давно овіяна легендами та міфами. Уже давно немає серед живих її учасників. Єдиними німими свідками тих далеких подій залишаються надруковані спогади та архівні документи. Саме ці пожовклі аркуші донесень, приписів, рапортів, написаних гусячими перами, відкривають нам приховані в товщі століть сторінки історії. Вони тонкою ниткою зв’язують нас з далекими предками, відкривають нам їхні турботи та переживання.

1812. Руські ополченці

Під час війни російський уряд оголосив про формування в Україні війська. Генерал-губернатор Лівобережної України князь Лобанов-Ростовський дозволив формувати полки ополчення та регулярні козацькі полки. Для стимулювання вступу українців до війська їм було обіцяно, що по війні їх не розформують, а залишать як козацьке військо. Більшість ополченських полків формувалися на Полтавщині та Чернігівщині, а козацькі також на Київщині і Поділлі. Загалом кількість учасників ополченських і козацьких полків в Україні сягнула 60 тисяч. Вони утримувалися переважно коштом місцевого населення.

Київська фортеця (Нова печерська фортеця). Фото: www.athapplespe.at.ua

 А після війни Київ, як місто, що не постраждало від бойових дій, приймало полонених французів. У Державному архіві міста Києва збереглося «Предписание Киевского генерал-губернатора» (розпорядження від 25 липня 1812 р.), у якому йдеться про організацію утримання військовополонених в Києві: «Господину Коллежскому асессору Киевскому войту Рыбальскому.

Партизани конвоюють полонених французів

По распоряжению Главнокомандующего третьей западной армией Господина генерала от кавалерии и кавалера Тормасова, имеют сюда прибыть взятые в пригороде Кобрин пленные генерал-майор 1, штаб-офицеров 9, обер-офицеров 58, нижних чинов 2234 человека и предполагаются оные к помещениям в Николаевском монастыре. Предлагаю вам за получение сего, кроме тех вещей, которые велел уже я вам доставит в государев дворец, еще искупа 70 ушатов, 140 ведер, 140 ковшей и все сии вещи иметь в готовности, дабы за прибытия пленных коль скоро потребуется, тотчас они были отданы за квитанцию в ведомство того чиновника, которому от господина коменданта приказано будет принять…»

Французські військовополонені

 Чи прибули саме ці французи до Києва, точно не відомо. Натомість знаходимо припис генерал-губернатора від 26 липня 1812 року: «Господину Коллежскому асессору Киевскому войту Рыбальскому. Предлагаю Вам для военнопленных, находящихся уже здесь 295-ти человек и для ожидаемых сюда 2302 человек, надобное число котлов на варение ими пищи. Чугунных или железных – каких вы признаете удобными и для казны неубыточною ценою».

Київ.XIX ст.

Кияни приймали полонених французів попри те, що самі нещодавно постраждали від пожежі і ще не встигли нормалізувати життя. Нагадаємо, що влітку 1811 року в місті горів Поділ. Вогонь знищив 1240 будинків, 3 монастирі, 20 церков, загинуло чимало людей. Згоріло і приміщення магістрату. Дивним чином не постраждав тільки Катерининський (колишній Грецький) монастир.

Достеменного пояснення причини займання немає й досі. Більшість дослідників схиляються до думки, що ця пожежа – диверсія наполеонівських агентів. Цим, певно, планувалося деморалізувати населення й посіяти у місті жах та паніку, щоб у разі необхідності наступати там де, якомога менший опір населення. Адже французький імператор надавав великого значення веденню розвідки. Уся розвідка знаходилася під особистим контролем Наполеона. Одним з його улюблених висловів був: «Будь-який генерал, котрий діє не у пустелі, а у населеному краї і не має достатньо відомостей про ворога, не знавець своєї справи». Але разом з тим про організацію диверсійної роботи в Україні інформацію знайти важко. В усякому разі у найвідоміших працях, присвячених Наполеону, немає жодних даних про організацію підривної роботи та підпалів на території України.

Генерал від інфантерії, граф, губернатор Києва, Михайло Андрійович Милорадович Після пожеж київський військовий губернатор, майбутній герой війни Михайло Андрійович Милорадович повідомив російському імператору про пожежу і «о подозрениях на злоумышленников… о разных слухах, которые наводили на жителей ужас». У рапорті Милорадович сповіщав Олександра І і міністра поліції, що серед мешканців Києва поширюються чутки, ніби то люди бачили, як у деяких будинках навмисно розводили вогонь, і що робили те французи і поляки. Підозрілих затримали. Дехто з них навіть визнав себе палієм.

Слід зауважити, що пожежі у той час охопили чимало повітів Київщини та інших губерній.

Олександр І направив до Києва чиновника Аничкова для проведення слідства. Є відомості, що до Києва для розслідування також був направлений сенатор Завалієвський, колишній безпритульний, котрий в юності проживав у Києві. В свою чергу, Милорадович створив спеціальну комісію. Вісьмох осіб, підозрюваних у підпалах, направили до Санкт-Петербурга, ще шістьох – утримували в Києві.

У затриманих знайшли трубки з березової кори, селітру, порох. Зловмисники зізналися, що разом з групою (цілих 5 тисяч осіб, розісланих французами та поляками по всій імперії) підпалювали будинки, хлібні поля тощо. За це їм платили по 25 карбованців на день.

Пожежники XIX ст.

Саме тоді спалахують пожежі й в інших регіонах Південно-Західного краю. Було атримано ще три групи паліїв. І  ось тут трапилося найцікавіше. Затримані відмовилися від своїх свідчень, мовляв, були напідпитку і не розуміли, що казали. Милорадович, ознайомившись з матеріалами, пише: «Разглашение и слухи о том, что в Киеве есть поджигатели, безосновательны. А пожары происходили здесь, как и в других местах, от неосторожности хозяев». Заява дивна. Навряд чи можна запідозрити у шпигунстві майбутнього героя війни, котрий життя свого не шкодував у боях з французами. Можливо, тут був особистий мотив, зокрема неприязнь до когось з чиновників, які займалися слідством.

Київ, Поділ. XIX ст.

Слід віддати належне губернатору, який зробив все, аби місто не залишилося наодинці з бідою. Хоча і не в повному обсязі, але було віднайдено кошти, завдяки яким Київ отримав від уряду довготермінову позику. Це дозволило відновити стародавній район, використовуючи новітні технології містобудування. Було затверджено план «регулярної забудови», яка практично збереглася в історичній частині Подолу й донині.

Київ, Поділ у XIX ст.

Після війни кияни знову почали збирати кошти всією громадою. Але цього разу для допомоги співгромадянам, котрим довелося тікати від ворога, залишаючи обжиті місця. Свідчення цьому припис магістрату, виданий у грудні  1812 року. У ньому йдеться про те, що Комітет міністрів запропонував заснувати комісії «для оказания помощи людям, вышедшим из мест, занятых неприятелем, не имеющим пристанища и нуждающимся в способах, потребных к поддержанию существования». Для цього провели перемовини з місцевим купецтвом та міщанством й відкрили підписку для пожертв, а також створили комісії, які збирали пожертви.

За матеріалами збірника наукових праць
«Київ. Скарбниця документальної пам’яті», Євген Левченко.
Випуск 2 під ред. С.Ю. Карамаша.




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна