«Скромний дар» – пам’ятник героям війни 1812 року від луцького дворянина Нарушевича


«Скромний дар» – пам’ятник героям війни 1812 року від луцького дворянина НарушевичаІсторія ця почалася з каменя. Як у пісні – «між кам’яних гілок кам’яні птахи співають», – музику цього каменя супроводжують зображення пісочного годинника і крилатої коси смерті. А ще є написи та віршовані тексти.

На лицевому боці накреслено: «Во Славу и Память Россійскимь Героямъ, положившимъ жизнь свою во брани за Отечество въ 1812, 1813 и 1814 годахъ».

На зворотньому: «Победы Русскихъ: 1812 г. Полоцкъ – Августа 6, Бородино – Августа 26, Ярославецъ – Октября 19, Красное – Ноября 5, Березино – Ноября 14. 1813 г. Кацбахъ – Августа 16, Кульмъ – Августа 17, Лейбцигъ – Октября 3. 1814 г. Монъ-Мартръ – Марта 18, А 19 того жъ м-ца удался Париж».

На одній бічній грані:
«Герои! Темъ возвеселитесь,
Что насъ съ Европою спасли.
А вы, живущіе, стремитесь,
Чтобы такую жъ честь нашли».

На другій грані:
«За верность, за труды, отвагу
Ихъ наградилъ Россійскій царь –
А братья отъ себя въ награду
Сей скромный здесь приносять даръ».

Автор проекту цього пам’ятника – луцький дворянин Нарушевич, можливо, з тих небагатьох поляків-учасників Вітчизняної війни 1812 року, які перебували на службі у складі російської армії. Нині важко стверджувати, коли саме і з якого дива Нарушевич вирішив виготовити пам’ятний знак у вигляді каменя з символічними написами. Можливо, як пам’ять про загиблих однополчан та як нагадування для нащадків.

Треба думати, пам’ятний камінь було виготовлено і встановлено Нарушевичем на власній садибі ще у першій половині ХІХ століття, де він і простояв свою першу сотню років.

Відлік другої сотні почався з перенесення каменя до Волинського краєзнавчого музею, спочатку до фондосховища, а далі й до експозиції. Розміри пам’ятника – 68х32 см дозволяють експонувати його у розділі, присвяченому подіям Вітчизняної війни 1812 року.
 
Родина Нарушевичів відома на Волині з XV століття; один з найвизначніших її представників – Адам-Станіслав (1733 – 1796), луцький католицький єпископ від 1790-го року, польський поет та історик, автор семитомної історії Польщі. Спадкоємцем садиби Нарушевичів у Луцьку, а на ній і каменя-пам’ятника став Станіслав Добровольський, онук Нарушевича-воїна. Архівні джерела повідомляють, що під час підготовки до святкування в місті 100-річчя Вітчизняної війни 1812 року камінь оглянув тодішній луцький голова і визнав його непридатним для помпезної дати через скромність у виконанні. «У повітовому місті Луцьку пам’ятників Вітчизняної війни 1812 року немає; камінь з надписами, що на садибі С. Добровольського, не є пам’ятником. Міський голова – Г. Скарлов», – знаходимо такий запис у матеріалах Волинського обласного архіву.

Про дивний камінь на садибі Добровольського згадує у своїй невеликій розвідці луцький краєзнавець початку XX ст. Олексій Мердер. Садиба Добровольського була розташована в другій частині Луцька, «в квартале, образуемом шоссе, парадным плацом, улицами Больничной и Грязной…». «Шоссе» – це Києво-Брестська дорога, тобто теперішня вулиця Лесі Українки, «Парадный плац» – площа перед Троїцьким собором, «Больничная» – Кривий Вал, а «Грязная» – Богдана Хмельницького.

Ми могли б ще довго кружляти навколо цих скупих даних про рід Нарушевичів-Добровольських, але несподівано з’ясувалося, що у місті проживає нащадок цього роду – Світлана Іванівна Лабай. Світлана Іванівна побачила камінь в одному із залів Волинського краєзнавчого музею і запросила до розмови. А нам пригадався вислів Шопенгауера: «Історія – це безперервний і неспокійний сон поколінь людей, у сні бувають повторювані форми, і немає нічого іншого, окрім форм». Такою «формою» для родини Нарушевичів-Добровольських став цей камінь-пам’ятник. Він зберігся, аби і ми дізналися про його історію.

Наталія Пушкар
Олексій Златогорський
Володимир-Волинський історичний музей

P.S. Використані джерела

Минуле і сучасне Волині та Полісся. Україна та Волинь у наполеонівських війнах. Науковий збірник. Випуск 41. Матеріали Міжнародної історико-краєзнавчої наукової конференції , присвяченої 200-річчю війни 1812 року, 11-12 травня 2012 року, м. Луцьк. Упоряд. А. Силюк, О. Златогорський. – Луцьк: «Волинські старожитності» 2012. – С. 240.
Фонди ВКМ (Р3-1388).
Державний архів Волинської області (Ф.З, оп.1, спр.990, л. 7 зв).
Мердер А. Малоизвестный монумент (Фонди ВКМ. ДМ-6444).
Пушкар Н.Ю. Найстаріший монумент (Вісник, 1999).




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна