Рівнянин Олександр Леонтійович Загайний згадує про зйомки кінострічки Сергія Бондарчука «Війна і мир» на Закарпатті


Олександр Леонтійович Загайний. Фото Юрія БерезиРівнянину Олександру Загайному випало носити одночасно військову форму радянської армії, а також військові форми російської та наполеонівської армій початку XIX сторіччя.

Олександр Леонтійович Загайний, попри поважний вік, — жвавий, говіркий, веселий.
— Уже дев’ятий десяток біжить, а ви — як парубок, — підбадьорюємо.
— А чому б і ні, — відповідає Олександр Леонтійович. — Я не старий. Просто рано народився!

У цих словах вловлюєш правду. Бо якщо людина живе повноцінним життям і не заради збагачення, то й літа — не літа, а так собі — стежка до визнання, поваги та мудрості. А встиг чоловік багато доброго зробити для рідних і чужих людей, надбати друзів і спогадів, що не дають думати про тимчасові труднощі та проблеми. У спогадах часто виринають роки служби в Радянській Армії, куди він, сімнадцятирічний сільський хлопець із багатодітної сім’ї з Ямпільського району на Сумщині, потрапив у серпні 1944-го. Спершу — в школу сержантів. Зарахували в кулеметники, але невдовзі перекваліфікувався в маршовики.

Фронтові дороги пролягли через Київ, Брест, Західний Буг, Польщу, Одер, Чустенберг. Тут Олександр Загайний завершив страшну війну. А далі — служба в Кременці, Івано-Франківську, Мукачевому, Новоград-Волинському. В кінці шістдесятих потрапив до спеціально сформованого полку, який відправляли на кордон із Китаєм, коли там був конфлікт на півострові Даманський, потім — до Монголії, в пустелю Гобі. А звідти повернувся до Рівного. Після 31 року служби майор Загайний звільнився в запас. Працював судовим виконавцем, консультантом, завгоспом в апеляційному суді.

Але найбільше запам’яталася нашому землякові війна… 1812 року. Бо й гадки не мав, що саме під час служби в Радянській Армії одягне форму солдата російської й наполеонівської армій — завдяки зйомкам кінострічки Сергія Бондарчука «Війна і мир». Там для масових сцен потрібні були актори. Хто, як не армійці, можуть виручити кіношників!

Командування дало згоду. Таким чином Олександр Загайний, як і тисячі інших військових, став актором масовки. І побачив на власні очі, як організовуються «масові побоїща» двох армій — Наполеона та Кутузова.

— Щоб глядач сприймав картину як реальні події, треба було ці реалії створити, — розповідає Олександр Леонтійович. — Тож мають і гармати, й рушниці стріляти, і коні, й люди падати. Тоді побачив різноманітні кіношні хитрощі, що додають картині достовірності, примушують глядача співпереживати.

Знімали на Закарпатті, де служив Олександр Загайний начальником зв’язку однієї з частин. У Свалявському районі посеред двох гір, у великому котловані, збиралося багато людей — оператори, піротехніки, гримери й актори. Військовослужбовцям треба було «ходити в атаки» один на одного. І не раз. Адже сцени дублювалися.

— Для цього, — згадує господар, — взяли два полки з Мукачевого, три — з Виноградова та Берегового. Думаю, для держави цей проект обійшовся б дуже дорого, але солдати, які брали участь у зйомках, не отримали за це жодної копійки. Знімали так: вранці нам казали, що сьогодні знімають французьку армію. Ми одягаємо костюми, беремо зброю, їдемо на машинах на знімальний майданчик у вигляді австрійського села. Для цього спеціально побудували декорації, які потім спалили. Масовку ретельно навчали, що коли робити, де кому падати, як битися. Я переважно грав поручиків Кутузова, проте, як і інші, був і в ролі французького солдата. Півтора року солдати працювали тільки на цей фільм. Лише по вівторках у нас були політзаняття, а решту часу присвячували баталіям. На зйомках я був не лише статистом, а й фотографом. Знімав панорамні кадри. Бондарчук потім їх переглядав. Тоді познайомився з В’ячеславом Тихоновим, котрий грав Андрія Болконського. З’ясувалося, був він людиною, охочою до спілкування з нами, тимчасовими акторами. І досі бережу як щось найдорожче світлини з тих кінозйомок. На жаль, дехто з «позичальників» мою фотоколекцію «розукомплектував»…

Переглянувши кілька фотоальбомів, прощаємося до наступної зустрічі. Олександр Леонтійович проводжає. І легко долає сходинки у своїй багатоповерхівці, ніби йому і не 85. Військовий вишкіл молодить, подумалося. А може, вкотре увійшов у роль солдата тих історичних баталій?

Юрій Береза, Олександра Юркова.
Голос України




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна