Кінно-Волинський (Волинський уланський) полк Йосипа О’Рурка


Кінно-Волинський (Волинський уланський) полк. Піший унтер-офіцер (1), улан-карабінер (2) і обер-офіцер (3)

Згідно з розпорядженням Імператора Олександра І, Кінно-Волинський полк почав формуватися у 1807 році і мав складатися з 2 батальйонів, в кожному з яких було по 5 ескадронів. Як і в Кінно-Польському полку, на озброєнні кожного ескадрону Кінно-Волинського полку було по 16 штуцерів. При полку також мав існувати записний ескадрон з вербованих, створений згідно з Положенням 1803 року.

До Кінно-Волинського полку вербувалися громадяни Російської імперії та іноземці, які не обкладалися подушним податком і не були задіяні на іншій государевій службі. Строк служби в полку мав складати не менше 6 років. Той, хто прослужив 15 років, міг претендувати на виділення йому землі. Хто отримував рани і травми в бою, які унеможливили подальшу службу, отримував можливість бути призначеним до інвалідних команд. Пункти, де мали збиратися завербовані до Кінно-Волинського полку і де формувалися ескадрони для створення батальйонів – визначалися у Волинській губерній, в м. Острозі, а також у Віленській губернії. Кінно-Волинський (згодом Волинський уланський) полк було остаточно сформовано 29 квітня 1807 року полковником (згодом – генералом) графом Йосипом Корниловичем О’Рурком.

Обмундирування Кінно-Волинського полку відповідало мундирам Уланського Його Високості полку. Основна відміна полягала лише в тому, що в Кінно-Волинському полку коміри, лацкани і обшлаги були малинового кольору. 11 листопада 1807 року, як і всі кінні полки Кінно-Волинський полк був переформований у Волинський уланський полк. З цього моменти змінилося і обмундирування полку. Фалди уланських курток з цього отримали пошив за взірцем кірасирських. Султани на шапках усіх полків в цей час стали вищими і вже робилися не з пір’їн, а волосяними, етишкети – замість барвистих стали одноколірні (білі або жовті), бахрома еполетів нижніх чинів замість довгої висячої стала короткою у формі віяла. В 1811 р. в уланських полках було введено фуражні шапки нового взірця – загальновідомі «безкоризки». В 1812 році обмурдирування уланів знову зазнало суттєвих змін.

Восени 1807 р. полк отримав зимові квартири в містечку Махнівка Київської губернії звідки відправився в похід до Молдавії. У 1809 році волинські улани відзначились в битвах під н.п. Фалашток і Фросина, у 1810 році в битві під Туртукаєм та штурмі фортеці Бана.
У 1811 році волинці вели бойові дії у складі загонів генералів Засса та графа Воронова. 12 листопада 1811 року Волинський уланський полк увійшов до складу 20-ї бригади 6-ї кавалерійської дивізії, а в серпні 1812 року до загону генерал-майора Лідерса.

Сміливо й рішуче діяв особовий склад Волинського уланського полку під час Вітчизняної війни 1812 року та Закордонних походів Російської армії, особливо у битві при Стахові, на Березині та у переслідуванні “Великої армії” Наполеона, за що й був нагороджений Георгіївськими трубами з написом “Въ воздаянiе отличныхъ подвиговъ въ минувшую кампанiю ” від самого Російського Імператора. Багато хто з офіцерів та рядових полку користувалися особливою пошаною серед бойових товарищів. Зокрема, у спогадах героя війни, відомого партизана і літератора, відважного полковника (згодом генерал-лейтенанта) Дениса Васильовича Давидова (1784–1839) серед його бойових побратимів, яких він цінував, згадується підполковник (згодом генерал-майор) Волинського уланського полку Степан Семенович Храповицький.

Андрій Климчук, Рівне
Володимир-Волинський історичний музей

P.S. На ілюстрації (вгорі) – піший унтер-офіцер (1), улан-карабінер (2) і обер-офіцер (3) Волинського уланського полку




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна