Закордонні (Визвольні) походи Російської Імператорської армії у 1813-1814 роках


Офіцери та солдати Російської Імператорської армії часів Вітчизняної війни 1812 року та Визвольних походів 1813-1814 років

Закордонні (або Визвольні) походи Російської Імператорської армії 1813-1814 років – бойові дії Російської армії спільно з прусськими, шведськими і австрійськими військами, що велися з метою завершення розгрому армії Наполеона I і звільнення країн Центральної та Західної Європи від французьких завойовників.

Метою Росії було вигнання французьких військ із захоплених ними країн, позбавлення Наполеона можливостей використання ресурсної бази своїх созників та васалів, завершення розгрому агресора на його власній території, забезпечення установлення тривалого миру в Європі, а також відновлення абсолютистських (монархічних) режимів в європейських державах.

Це про політичну мотивацію. Але була й інша – мотивація світоглядна, про яку в шкільних підручниках чомусь ніколи не згадують…

Російський Імператор Олександр I Благословенний:

«Из холодной отчизны Севера привёл я православное моё русское воинство для того, чтобы в земле иноплеменников, столь ещё недавно наступавших на Россию, принести совокупную, очистительную и вместе торжественную молитву Господу».

Отож, причини для походу в Європу були вельми серьозні. Тим більше, що Наполеон, навіть після поразки в Росії, ще мав під своїм командуванням величезну армію, розміщену в окупованих країнах Европи, загальною кількістю понад мільон багнетів; і при цьому докладав усіх зусиль, аби виграти час і знову створити чисельне та боєздатне військове угруповання, здатне на рішучий та переможний контрудар.

Стратегічний план російського командування на початковому етапі кампанії передбачав якнайшвидше виведення Пруссії і Австрії з війни на стороні Наполеона і залучення їх  до походу на Париж вже в якості союзників Російської Імперії.

Офіцери та солдати Російської Імператорської армії часів Вітчизняної війни 1812 року та Визвольних походів 1813-1814 років

Наступальні дії в 1813 році відрізнялися великим просторовим розмахом, високою інтенсивністю. Вони розгорнулися на фронті від берегів Балтійського моря до Брест-Литовска, велися на велику глибину – від Німану до Рейну. Кампанія 1813 року закінчилася розгромом наполеонівських військ в Лейпцігській битві 4-7 (16-19 за старим стилем) жовтня 1813 року, відомою під назвою “Битва народів”. З обох боків у битві брало участь понад 500 тисяч чоловік: Росія та союзники – понад 300 тисяч чоловік, 1385 гармат; наполеонівські війська – близько 200 тисяч чоловік, 700 згармат. Найважливішими підсумками битви стали утворення могутньої антифранцузької коаліції і розпад Рейнського союзу (36 германських держав під протекторатом Наполеона), розгром знову сформованої Наполеоном армії, а також звільнення Німеччини і Голландії.

На початку кампанії 1814 року у військах союзників, що були розгорнуті на Рейні, налічувалося близько 460 тисяч чоловік, у тому числі понад 157 тисяч росіян. На початку січня 1814 року усі три союзні армії форсували Рейн і почали наступ углиб Франції.

Офіцери та солдати Російської Імператорської армії часів Вітчизняної війни 1812 року та Визвольних походів 1813-1814 років

В цілях зміцнення коаліції 26 лютого (10 березня) 1814 року між Великобританією, Росією, Австрією і Пруссією був підписаний Шомонський трактат, згідно якого сторони приймали на себе зобов’язання не вступати з Францією в сепаратні переговори про мир, надавати взаємну військову допомогу і спільно вирішувати питання про майбутнє Європи. Цим договором були закладені основи Священного союзу.

Кампанія 1814 року закінчилася капітуляцією Парижу 18 (30) березня. 25 березня (6 квітня) у Фонтенбло Наполеон підписав зречення престолу, потім був засланий на острів Ельба. 18 (30) травня 1814 року між союзниками і Францією був підписаний Паризький мир.

Карта Закордонних походів Російської Імператорської армії у 1813-1814 роках

Війни коаліцій європейських держав з Наполеоном I завершив Віденський конгрес (вересень 1814 – червень 1815 року), в якому взяли участь представники усіх європейських держав, окрім Туреччини. Цілями Конгресу були: міжнародно-правове оформлення нового співвідношення сил між європейськими державами; відновлення політичного устрою в Європі, ліквідованого під час французької революції і наполеонівських воєн, забезпечення миру та стабільності на тривалий час; створення гарантій проти повернення до влади Наполеона I; задоволення територіальних домагань переможців; реставрація повалених монархічних династій.

Паралельно були укладені договори, що закріпили політичну роздробленість Німеччини та Італії; Варшавське герцогство було розділене між Росією, Пруссією і Австрією. Франція позбавлена всіх своїх завоювань.

26 вересня 1815 року постанови Віденського конгресу були доповнені актом про створення Священного союзу європейських монархій, до якого увійшли Росія, Австрія і Пруссія. У листопаді 1815 року до союзу приєдналася Франція, а потім ще ряд інших європейських держав. Метою Священного союзу було забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу 1814-1815 років.

P.S. Офіцери та солдати Російської Імператорської армії (озброєння і обмундирування) часів Вітчизняної війни 1812 року та Визвольних походів 1813-1814 років:

Малюнок 1

1. Рядовий піхотного полку в поході.
2. Обер-офіцер Лейб-гвардії Литовського полку в літній стройовій формі.
3. Рядовий Глухівського кірасирського полку в похідній формі.
4. Рядовий армійського єгерського полку в зимовій стройовій формі.
5. Канонір армійської пішої артилерії в зимовій стройовій формі.
6. Рядовий Сумського гусарського полку.

Малюнок 2

1. Обер-офіцер Лейб-гвардії Фінляндського полку.
2. Рядовий Гвардійського флотського екіпажа.
3. Унтер-офіцер Лейб-гвардії Ізмайловського полку.
4. Обер-офіцер і фанен-юнкер Лейб-гвардії Драгунського полку.
5. Фланкер Лейб-гвардії Гусарського полку.
6. Рядовій Лейб-гвардії Уланського полку.

Малюнок 3

1. Обер-офіцер Лейб-гвардії Козачого полку.
2. Обер-офіцер армійського піхотного полку в сюртуку і кашкеті.
3. Обер-офіцер гвардійської кінної артилерії.
4. Донський козак.
5. Рядовий Польського уланського полку.
6. Драгун Харківського полку.

Література

Михайловський-Данилевський, Опис походу до Франції 1814 року (у 2 частинах), СПб.: 1845.
Богданович М.І. Історія війни 1813 року за незалежність Німеччини (у 2 томах).
Богданович М.І. Історія війни 1814 року у Франції (у 2 томах). — СПб.: 1865.
Записки О.І.Михайловського-Данилевського: «Журнал 1813 року».
Сокуров C.А. «Помста по-руськи».
П.Андріянов. Похід російської армії в 1813 р. і звільнення Німеччини. Сб. документів, М., 1964.
П.Андріянов. Від Німану до Рейну. Війна 1813 р. Боротьба за звільнення Європи від ярма Наполеона, Од., 1913.
Історія війни 1814 р. у Франції і позбавлення влади Наполеона I., т. 1-2, СПБ, 1865;
Визвольна війна 1813 р. проти наполеонівського панування, М., 1965.
Е.Лавісс, А.Рамбо, «Історія XIX століття». т. 2. Частина 2. Час Наполеона I. 1800—1815.
Є.В.Тарле, «Наполеон», гл. XIV—XV.
Ф.Мерінг, «Історія війн та воєнного мистецтва»: Від Калиша до Карлсбаду.
George Cathcart, «Commentaries on the War in Russia and Germany in 1812 and 1813», pub. in 1850.
Edward Cust, «Annals of the wars of the nineteenth century», vol. IV, 1813—1815, pub. in 1863.
Archibald Alison, «Lives of Lord Castlereagh and Sir Charles Stewart», vol. II, pub. in 1861.
F.Muffling, «Passages from My Life: Together with Memoirs of the Campaign of 1813 and 1814», pub. in 1853.
Bodart G. Losses of life in modern wars. Austria-Hungary; France. — London., 1916.




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна