Героїчне минуле: наші під Бородіном


Козаки лейб-гвардії атакують італійську піхоту

В історії народів є віхи, які з плином часу стають ще більш значущими і величними. Вітчизняна війна 1812 року та відчайдушна боротьба українців, які брали в ній участь, і донині залишається немеркнучою сторінкою світової історії.

Захопивши майже всю Європу і напавши 24 червня 1812 року 600-тисячною армією на Росію, французький імператор Наполеон надавав великого значення майбутньому України. За його планами українські землі «кроїлися» на шматки. Правобережну Україну, яку тільки 20 років тому було виведено з-під гніту польських панів, Наполеон обіцяв їм повернути. На Волинь претендувала союзниця французів — Австрія. З Лівобережжя передбачалося створити дві залежні від Франції території — «наполеоніди».

Незважаючи на національний і кріпосницький гніт російського царату, український народ став на захист своїх земель. Яскраво про це розповів згодом Тарас Шевченко у творі «Близнюки»: «Нарешті розродився від тягару своїми дивовижними чадами страшний 12 рік. Як жертва всеспалення спалахнула свята білокам’яна, і з кінця у кінець по всьому царству рознісся клич, щоб виходили і старий, і малий заливати вражою кров’ю великий пожар московський. Досяг цей судорожний клич і до меж нашої мирної України. Заворушилась вона, моя рідна мати: заворушилось охочекінне і охочепіше ополчення…»

Тарас Григорович мав на увазі створення в Україні у той час кінних козацьких полків і добровільних військових загонів народного ополчення. До цих військових з’єднань було зараховано понад 60 тисяч осіб. Найактивнішу участь в організації козацьких полків взяли Полтавська та Чернігівська губернії, де козацтво збереглося як суспільний стан. Іван Котляревський, який особисто сформував на Полтавщині 5-й Полтавський козацький полк і став першим його командиром, у ті дні писав: «Люди, прийняті мною, хороші… вступають у козаки із задоволенням, охоче і без будь-якого смутку».

Центральною фігурою Полтавського та Чернігівського ополчення був мужній і хоробрий український селянин. Чимало було й міщан, мешканців Остра, Козельця, Пирятина та багатьох інших міст Лівобережжя.

У цей же час, з Херсонщини виступило проти ворога Бузьке козацьке військо, створене із запорозьких козаків (розформоване за Павла І і знову відновлене за Олександра І в 1803 році). У Вітчизняній війні мужньо діяли всі три п’ятисотенні полки Бузького козацького війська.

Тисячі українців героїчно воювали, перебуваючи в складі регулярної російської армії. У 1812 році до її складу входила ціла низка українських полків: Київський, Харківський, Чернігівський, Ніжинський — драгунські, Охтирський, Маріупольський, Єлісаветградський — гусарські, Полтавський, Одеський, Волинський — піхотні, Чугуївський уланський та інші. Українські драгунські та гусарські полки складали основну частину легкої російської кавалерії, яка завжди вдало громила ворога, виявляючи мужність і відвагу.

Протягом двох з половиною місяців, коли російська армія з боями відступала до Бородіна, українські полки безстрашно діяли в ар’єргардних боях, контратакуючи і виснажуючи ворога. На початку вересня армія зупинилася біля Бородіна, де Кутузов вирішив дати битву.

5 вересня розгорівся запеклий бій за передове укріплення російської позиції — Шевардинський редут. 12 тисяч його захисників витримували натиск 40 тисяч французів. Редут переходив із рук у руки. Тут під командуванням Багратіона відважно билися Київський і Харківський драгунські, Охтирський гусарський та Одеський піхотний полки. Лише за наказом Кутузова вночі вони залишили Шевардинські укріплення. Останнім їх покидав  батальйон Одеського полку. Атаковані у нічній темряві численною кіннотою маршала Мюрата, солдати батальйону гучно і дружно кричали: «Ура!» Здивовані французи завагалися і зупинилися. Цієї затримки було досить, щоб до нашого батальйону прибула допомога. У результаті французька кіннота була відкинута й одесити відійшли без втрат.

7 вересня в Бородінській битві (у якій з обох боків брали участь понад чверть мільйона воїнів та гриміли залпи 1200 гармат) полтавський піхотний полк безстаршно обороняв Курганну висоту (знамениту батарею Раєвського), Волинський піхотний — село Семенівське, Київський, Чернігівський, Одеський, Малоросійський піхотні — Багратіонові флеші. На найбільш відповідальних напрямах героїчно билися й охтирські гусари, які не тільки самовіддано відбивали атаки ворога, але і контратакували його.

У списку унтер-офіцерів і рядових Охтирського гусарського полку, нагороджених орденами за подвиги, здійснені в Бородінській битві, знаходимо імена Івана Бойченка, Йосипа Василенка, Івана Знахаренка, Андрія Завертайла, Івана Шкоди, Івана Омельяненка, які першими врізались у ворожі колони. Поряд з охтирцями діяли доблесні воїни Чернігівського драгунського полку. Тарас Харченко, Сидір Шило, Микита Власенко, Петро Мелешко атакували ворожу батарею, захопили гармати і відкрили з них вогонь по ворогу. Група солдатів Київського піхотного полку взяла в полон французького генерала…

І таких прикладів безліч. Документи, що збереглися, незаперечно свідчать про масовий героїзм українців, виявлений як під Бородіним, так і протягом усієї Вітчизняної війни.

Окрім регулярних військ, активну участь у переслідуванні та розгромі наполеонівських підрозділів узяли українські козацькі полки та народне ополчення. В жовтні частина козацьких полків об’єдналася з Чернігово-Полтавським ополченням для визволення Білорусі. У цей же період за наказом Кутузова був створений «летючий корпус» генерала Ожаровського, до якого увійшли 3-й та 9-й полтавські козацькі полки. У складі загону Ожаровського вони взяли активну участь у битві під Красним, яка мала велике значення для остаточної перемоги.

Бойовим сусідом загону Ожаровського в операціях у Білорусі був партизанський загін підполковника Охтирського гусарського полку, славетного Дениса Давидова. У складі цього легендарного загону діяв 1-й Бузький козацький полк (із колишніх запорожців) — один із кращих полків російської кінноти, яким захоплювався Давидов і просив Кутузова дати «писемну ласку» (тобто відзначити у наказі по армії)… «Бузькому козацькому полку, який під час мого командування діяв відмінно в усіх справах». За героїзм під Вязьмою полк одержав найвищу бойову колективну нагороду — Георгієвське Знамено, «на знак особливих подвигів».

Воїни-українці діяли у складі всіх партизанських загонів російської армії і гнали французів аж до Березини з величезними мужністю і відвагою.

Масовий героїзм проявили наші земляки і в період закордонних походів. Достатньо згадати подвиг українця — гвардійця Леонтія Корінного. У «Битві народів» під Лейпцигом склалося так, що під час жорстокого бою половина роти лейб-гвардії Фінляндського полку, в якому служив Леонтій, була притиснута до високого кам’яного муру численним загоном французів. Був поранений командир батальйону. Леонтій допоміг пораненому комбату подолати високий мур і врятуватися. Потім допоміг ще кільком пораненим товаришам, а сам з групою солдатів, які залишились живими, прикривав відступ.

Незабаром живим залишився один Леонтій, але він продовжував героїчно відбиватися багнетом і прикладом. Захоплені дивовижною мужністю героя, французи припинили бій, підібрали пораненого Леонтія і помістили у свій лазарет. Після одужання вони з пошаною переправили його до російських військ.

Едуард Пришутов
«Народна армія»




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна