Бої на Волині: Переслідування австро-саксонської армії. Справа під Любомлем 17 вересня 1812 року


Сапер та піонер Російської армії

О 03:00 17 вересня Білоруський гусарський, донські козачі Грекова 4-го і Пантелеєва 2-го полки та дві гармати 15-ї кінно – артилерійської роти під загальним командуванням Йосипа Корнійовича Орурка, посилені Дерптським драгунським та Кирєєва козачим полками виступили в напрямку до Радихова.

Знявши пости ворога, що охороняли греблю через болото, авангард Орурка пішов в атаку. Гусари й козаки під покровом ночі увірвались до села, де квартирував австрійський ескадрон. Несподівана атака деморалізувала ворога, було вбито 20, взято в полон 65 австрійців, лише невеликій кількості вдалось втекти до найближчого лісу.

На світанку кавалеристи загону Орурка вийшли до Любомля, де виявили основні сили корпусів фельдмаршала Шварценберга і дивізійного генерала Реньє.

Підходи до позицій ворога прикривав глибокий канал. У самому Любомлі та дещо лівіше від нього розташувались австрійські частини, а праворуч, в напрямку до села Коцюри розташувались саксонці. Про диспозицію Орурк через посильного доповів адміралу Чичагову.

Розширити проходи в болотах було доручено піонерам полковника Гебенера. З завданням сапери вправились доволі швидко і на 11:00 до села Вишнів вийшли 1,3,4 і резервний корпуси Дунайської армії і розташувались в бойових порядках перед і лівіше села, а 2-й корпус генерала Ессена залишився в районі Радихова. Майже одночасно з корпусами Дунайської армії до Любомля вийшов і авангард 3-ї Обсерваційної армії на чолі з генералом графом Ламбертом, котрий був направлений на правий фланг з завданням до кінця дня вибити австрійський 6-й драгунський полк із Городно.

Позиція, яку зайняли саксонці і австрійці була дуже зручною для оборони. Від російських військ її захищав широкий (до 5 м) і глибокий меліоративний канал. Береги каналу були болотисті, дно покривав густий мул. Мости через канал були зруйновані. Австрійці й саксонці зайняли позиції на виходах з двох гребель, які йшли через канал. Саксонці обороняли правий фланг (між Римачами і Теребейкою). Основою їх оборони були дві артилерійські батареї, які прикривали вогнем греблю, що з’єднувала ґрунтову дорогу – відгалуження від дороги з Любомля до Бугу. Австрійці, чиї сили складали ліве крило оборони осідлали цю дорогу і вогнем посиленої батареї, виставленої навпроти с.Вишнів прикрили переправу через канал.

Під прикриттям артилерійського вогню 15-ї кінно–артилерійської роти та рушничного вогню єгерів з 8-го полку, піонерні роти Гебенера та Канатчикова почали наводити мости через канал, проте австрійці щільним вогнем завадили цьому наміру. Єгері, які під прикриттям вогню кінних артилеристів, намагались перейти через греблю, відступили під сильним гарматним вогнем противника.

Майже до вечора тривала артилерійська перестрілка. У влучності і далекобійності змагались також стрільці як з одного, так і з іншого боку, проте до справжньої битви не дійшло.

Адмірал Чичагов, щоб уникнути зайвих втрат віддав наказ єгерям відійти назад, і, сподіваючись, що Реньє і Шварценберг залишаться на такій добре укріпленій позиції, вирішив обійти противника з флангів.У цей час кіннота Ламберта маршем прослідувала через село Скиби і на підході до Городно почула гул пострілів. З наближенням до села кавалеристи побачили, що це б’ється з ворогом передовий загін з колони генерала Чапліца. Колона генерал-майор Ю.Г.Чапліца біля 09:00 вийшла з Ковеля і до 17:00 прибула до Мацеїва.

Тут був заарештований і згодом відправлений до Києва місцевий поміщик, граф Мйончиський, один з активних учасників конфедератського руху на Волині. Дружина і дочка графа, завбачливо втікли до Варшави.

З Мацеїва підрозділи колони вирушили в напрямку до Любомля і під Городно стикнулись з противником. Ще до настання ночі російські загони очистили Городно від ворога.

Поки артилеристи змагались у вправності стрільби з австрійцями та саксонцями, а загони Ламберта і Чапліца бились під Городно, адмірал Чичагов отримав інформацію про переправу противника через Буг в районі села Бережці. Перерізати шлях противнику до відступу було наказано корпусу генерал-лейтенанта Ессена 3-го, який продовжував стояти табором у Радихові. На шляху слідування корпусу було виявлено сильний австрійський гарнізон в селі Теребейка. Для спостереження за ним в районі села Римачі було залишено один кавалерійський ескадрон. У самих же Бережцях підрозділи корпусу Ессена виявили лише тільки обладнану переправу і жодного ворожого солдата. Від місцевих жителів Ессен дізнався, що польські підрозділи переправились на територію Герцогства Варшавського ще два дні тому, про що Ессен і доповів Чичагову. Це були частини дивізії генерала Косинського, яким Шварценберг віддав наказ рухатись маршем до Замостя, побоюючись, що правофлангова колона росіян може завдати удару в напрямку на це місто.

По отриманні доповіді Ессена, та на виконання свого рішення на обхід австро-саксонців з флангів, Чичагов наказав корпусу генерал-лейтенанта Ессена висунутись до села Теребейки. Туди ж був направлений корпус генерал-лейтенанта графа Ланжерона. Обидва ці корпуси й повинні були обійти противника з правого флангу, в той час, як основні сили Дунайської армії повинні були штурмувати позиції ворога з фронту. Здійснити обхід з лівого флангу повинні були корпуси армії генерала Тормасова.

Найбільш тривожною ніч з 17 на 18 вересня була для головнокомандувача союзними військами на Волині фельдмаршала Шварценберга. Він ясно бачив, що обидва фланги його армії охоплені російськими військами. Армія ослаблена кількаденним відступом залишилась без дивізій Косинського і фон Зігенталя. Можливості дати бій явно переважаючим силам противника австрійський фельдмаршал не бачив, то ж порадившись зі своїм французьким колегою прийняв рішення на подальший відступ.
У ніч з 17 на 18 вересня австрійці і саксонці без шуму залишили свої позиції і через Рівне й Опалин вийшли до Бугу навпроти Влодави, де й переправились 19 вересня через річку.

Не маючи жодної інформації про дії в становищі противника, адмірал Чичагов увечері 17 вересня довів диспозицію про наступ підпорядкованим частинам. Як вже згадувалось вище, за цією диспозицією корпуси Ессена і Ланжерона після обходу наносили удар про правому флангу. Корпус генерала Булатова після переправи через канал навпроти Любомля атакував противника з фронту. Корпус генерала Воїнова разом з авангардом генерала Орурка, по переправі через канал в районі Коцюб, повинен був атакувати саксонців. Лівий фланг ворога повинні були атакувати корпуси 3-ї армії, які підтягнулись до Любомля.

На світанку частини російських військ перейшли в наступ, але оскільки ворог залишив свої позиції, баталйони і ескадрони безперешкодно виконали свої завдання.

Адмірал Чичагов залишив в районі Любомля корпуси Ланжерона, Воїнова та Булатові. Авангарду генерала Орурка було наказано негайно вийти для переслідування противника в район села Рівне. Завдання на переслідування отримав і корпус генерал-лейтенанта Ессена 3-го. Війська цього корпусу, посилені Донським Мельникова 5-го та 4-м Уральським козачим полками і 38-ю батарейною ротою, почали марш слідом за противником в напрямку Влодави. Завдання на переслідування противника отримав також загін генерал-майора Ланського. До цього загону увійшли Білоруський гусарський, Донський козачий Луковкіна, донський козачий Грекова 4-го полки та частина 14-ї кінно-артилерійської роти (6 гармат).

До тепер на Дону переповідають історію про бойові подвиги полку майора Луковкіна. Ось одна з них. З виходом до Бугу козаки полку Луковкіна переправились на польську сторону і отримали наказ зайняти невелике село. Від одного з роз’їздів, висланих для розвідки Луковкін отримав інформацію що неподалік від села в лісі засів батальйон ворожої піхоти. Вночі козаки оточили ліс, вдарили на ворога і змусили його вийти з укриття. Шість австрійських ескадронів, які прибули на виручку своїй піхоті були відкинуті козаками і вимушені були втікати. За бої на Волині командир полку майор Луковкін був нагороджений орденом Св.Георгія 3 ступеню.

Без значних боїв, а лише в дрібних сутичках австро-саксонська армія за час свого відступу від Стирю до Бугу (з 11 по 19 вересня) втратила біля 2000 чоловік вбитими й пораненим, а до 500 солдат і офіцерів потрапили до полону.

Сергій Яровенко, 
Володимир-Волинський історичний музей




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна