Бої на Волині: Чаруків і Несвіч 7–9 вересня 1812 року та шляхетні реверанси в історії австрійських штандартів графа Ореллі


Обер-офіцер і карабінер Татарського уланського полку, що бився з ворогом на Волині

7 вересня граф Ламберт відправив в розвідку через Стир козаків з донських полків Власова 2-го і Чикильова. Через декілька кілометрів російські кіннотники в районі села Чаруків (нині Луцького району) виявили ворожий уланський роз’їзд силою до ескадрону і напали на нього. 33 австрійці потрапили до полону, а втрати козаків склали 2 вбитими і 3 пораненими. Від полонених було вивідано, що до цього села має прийти значний загін кавалерії на чолі з командиром 1-ї бригади дивізії генерала Фрімона генерал-майором Теофілом Цехмейстером.

У ніч з 8 на 9 вересня загін генерала Ламберта, у складі якого були козачі полки Власова 2-го і Чекильова, по три ескадрони Олександрійських гусар і Татарських улан, та драгуни Арзамаського полку переправились через Стир. П’ятнадцять кіннотників Татарського уланського полку, які володіли німецькою мовою, переодяглись в австрійські мундири і на світанку наступного дня напали на польський пікет в районі села Несвіч. Один з поляків встиг вистрілити з пістоля, то ж було вирішено атакувати табір ворога з ходу. В резерві був залишений Арзамаський драгунський полк, а козаки, улани і гусари рушили в атаку.

На той час в таборі ворога за даними Журналу авангарду 3-ї армії знаходились шість ескадронів полку Ореллі (легкокінний полк № 3 графа Ореллі (Cheveauxleger Regiment Graf O’Reilly №. 3) під командуванням полковника Симона фон Сардана (Simon von Sardagna), два ескадрони саксонських гусарів, три ескадрони польських уланів, два ескадрони Варшавської міліції, всього 13 ескадронів). Відповідно до запису в «Журналі авангарду 3-ї армії» втрати противника склали 15 офіцерів і 295 чол. нижніх чинів вбитими і полоненими (полонених 150 чол., в т.ч. 9 офіцерів). Російський загін не втратив жодної людини. За даними генерала Функа втрати саксонців склали до 100 чоловік, в тому числі кілька офіцерів, «які відзначились в Малій війні», а також полк Ореллі втратив до 900 коней).

Серед трофеїв Олександрійських гусарів опинились і три штандарти 3-го легкокінного полку графа Ореллі – перші австрійські штандарти, взяті росіянами за всю попередню історію (раніше росіяни з австрійцями, як правило, воювали по одну сторону барикад). Штандарти були відбиті взводом поручика графа Буксгевдена в австрійських уланів, які намагались врятуватись втечею.

За іронією долі полк Ореллі бився пліч-о-пліч проти французів з полками Суворова в Італії, а під Аустреліцом улани цього полку, жертвуючи собою, прикрили відхід російської піхоти під командуванням генерала від інфантерії графа Федора Федоровича Буксгевдена (командувач Волинської армії і лівого крила російсько-австрійських сил під Аустерліцем), батька того самого поручика.

Про обидва вище описані випадки командувач 3-ю армією доповідав фельдмаршалу Кутузову в рапорті від 11 вересня 1812 року за №125:

«Генерал от кавалерии Тормасов, от 11 Сентября, из лагеря при г.Луцке доносит Главнокомандующему всеми армиями Генерал-Фельдмаршалу Князю Кутузову следующее: Занимая прежнюю мою позицию за рекою Стырь и выжидая соединения войск бывшей Дунайской армии, не преставал я в продолжение сего времени сколь возможно беспокоить неприятеля партиями легкой кавалерии. 26 числа минувшего Августа казачья партия, переправленная вплавь за реку Стырь, захватила одного Саксонских войск Инженерного Капитана, снимавшего течение реки Стыри и окрестные места при Луцке и бывшую при нем конвойную команду, Офицера одного и рядовых 16. Изготовляя во многих местах переправы и мосты для перехода войск за реку Стырь, неприятель известясь об оном, рекогносцировал 7 сего месяц позицию и переправу мою при Луцке со всею кавалериею и несколькими орудиями. При сем случае происходило небольшое кавалерийское дело, продолжавшееся с половины дня до самого вечера, взятые несколько человек в плен объявили, что командующие их войсками Князь Шварценберг и Генерал Ренье лично при оном находились.8 числа Генерал-Адъютант Граф Ламберт занимая пост при с.Терговице, переправил для разъезда партию, составленную из Донских полков Власова и Чикилева, которая открыв один неприятельский Уланский эскадрон в селение Несевиче, атаковав разбила его совершенно, взяв в плен рядовых 32 человека и одного лекаря; с нашей стороны убито казаков 2, раненых 3. Граф Ламберт узнав от сих пленных, что того же дня должен придти в упомянутое селение с кавалерийским отрядом Австрийский Генерал Цейгмейстер, немедля нимало отправился туда с частью своей кавалерии, и перед рассветом напав на неприятельский лагерь, разбил неприятеля и обратил его в бегство. При сем случае взято в плен: Штаб-Офицер 1, Обер-Офицеров 8, рядовых 140, лекарей 3 и три штандарта легкоконного Оре[й]лли полка. Урон с нашей стороны весьма незначителен: ранено Александрийского гусарского полка рядовых 2, взято в плен 3.В сем деле особенно отличились: командовавший Генерал-Адъютант Граф Ламберт, Лейб-гвардии гусарского полка Полковник Князь Багратион и Александрийского гусарского полка Поручик Граф Буксгевден, который при сем случае командуя полуэскадроном, взял у неприятеля сии штандарты»

Трохи по іншому про дії загону генерала Ламберта розповідав Д.Бутурлін. Ось як він оисував події в районі Чарукова і Несвіча (переклад автора):

«В ніч з 7 на 8 вересня перейшов він (генерал Ламберт – С.Я.) річку Стир у села Красне з 10 ескадронами і невеликою кількістю козаків, і слідував до Чарукова, маючи поперед себе 15 чоловік уланів Татарського полку, які вміли розмовляти німецькою і були перевдягнуті в австрійські драгунські мундири, щоб обманути ворожі передові пости. При наближенні до Чарукова, граф Ламберт побачив неприятельські бівуаки під селом Несвіж. Довжина лінії неприятельської показувала, що він був менш щільним, ніж передбачалось; проте граф Ламберт, надіючись на дію раптового нападу, ні трохи не засумнівався. Він послав прямо до Несвіжа один ескадрон з сотнею козаків, а сам з залишком загону продовжив свій рух через Чаруків, з наміром обійти ворожий табір. Польський пікет, який зустріли біля Чарукова, введений в оману переодяганням лже – драгун, був схоплений без опору, проте хоча б один постріл з пістолету, зроблений у цьому випадку, міг збудити увагу ворога, то граф Ламберт поспішив з нападом. Чотири ескадрони були залишені в резерві при Чарукові, а інші п’ять ескадронів великою риссю пустились у фланг ворожого табору. З наближенням до нього, зустрілись з одним о ворожим ескадроном, котрий намагався – було зупинити їх, але штабс-ротмістр Іляшкевич, кину¬шись на нього (ворожий ескадрон – С.Я.) з одним ескадроном Олександрійських гусар, збив і гнав його до самого табору, в якому розповсюдився жах. Сили ворожі складались з 6-ти ескадронів австрійських драгун, двох ескадронів саксонських гусар, 3-ї ескадронів Варшавських улан і трьох ескадронів Варшавського ополчення. Усі ці 14-ть ескадронів, охоплені жахом, кинулись навтьоки, залишивши як здобич хороброму штабс-ротмісту Іляшевичу три штандарти і 310 чоловік полонених. По закінченні цього пошуку, граф Ламберт вернувся за річку Стир до села Красне».

Проте, яка б різниця у доповідях чи розповідях не була, факт залишається фактом – російські підрозділи діяли зухвало, нахраписто, проявляли винахідливість і геройство.

Цікава подальша доля захоплених штандартів, які згодом стали однією з «розмінних монет» в дипломатії російського уряду з австрійським двором. Відповідно до вказівки імператора Олександра І від 12 жовтня, канцлер (міністр іноземних справ) Російської імперії граф Микола Петрович Румянцев 15 жовтня 1812 року на ім’я свого австрійського колеги графа Меттерніха направив листа наступного змісту:

«Одна из военных случайностей предоставила Его Императорскому Величеству три штандарта знаменитого легкоконного полка Орелли. Он их получил от Марии-Терезии и должен о них сожалеть, так как он прославил их своей храбростью. Его Величество, этим письмом, которое я пишу по Его указанию Вашему превосходительству, просит Его Величество, Императора Австрийского, оказать Ему дружескую услугу приняв эти штандарты, возвратив их храбрым воинам, которым они принадлежали… Император Александр просит Императора Франца сохранить его просьбу в тайне. Фельдъегерь, который везет штандарты, не знает какой ценный залог ему вручен… Его Величество признается, что Ему было бы тяжело представить взорам его подданных то, что могло бы напомнить те времена, которые Государь желал бы вычеркнуть из летописи истории».

1 грудня граф Меттерніх відповів Румянцеву:

«Его Императорское Величество приказал мне просить Вас, граф, засвидетельствовать перед Императором, Вашим Августейшим повелителем, Его особенную признательность за тот знак внимания, который Его Императорское Величество Ему оказывает, отсылая штандарты полка Орелли, которые превратности войны отдали в руки Русской Армии… Император не может лучше отдать справедливость благородным причинам, которые продиктовали решение Императора Александра, как приняв эти трофеи, отбитые храбростью и возвращенные дружбой».

Сьогодні ці штандарти зберігаються у Військовому музеї у Відні.

Сергій Яровенко,
Володимир-Волинський історичний музей




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна