“Думка народна”. Лев Миколайович Толстой про руських людей та народний характер Вітчизняної війни 1812 року


Лев Миколайович Толстой, видатний російський пісьменник, класик світової літературиВ 1869 році з-під пера Лева Миколайовича Толстого вийшов один з геніальних творів світової літератури – роман-епопея “Війна й мир”. За словами І.С.Тургенєва, “нічого кращого в нас ніколи не було написано ніким”. “Щоб добуток був гарним, треба любити в ньому головну, основну думку. У “Війні й мирі” я любив думку народну, внаслідок війни 1812 року”, – говорив Лев Толстой. Головний герой роману – народ. Народ, кинутий у непотрібну й незрозумілу йому війну 1805 року, народ, що піднявся в 1812 році на захист Батьківщини й розгромив у визвольній війні величезну ворожу армію на чолі з непереможним доти полководцем. У романі більше ста масових сцен, у ньому діють понад двісті поіменно названих людей з народу, хоча значення образа народу визначається не кількістю масових сцен, а народною ідеєю. Найважливіші події роману оцінюються Толстим саме з народної точки зору.

Вітчизняна війна 1812 року не була схожа на інші війни, “Від часу пожежі Смоленська почалася війна, що не підходить ні під які колишні перекази”, – писав Толстой. Вітчизняна війна 1812 р. для Росії була справедливою, національно-визвольною. Наполеонівські полчища вступили в межі Росії й направилися до її центра – Москви. На боротьбу із загарбниками виступив весь народ. Прості руські люди – селяни Карпо й Улас, старостиха Василина, купець Ферапонтів, дячок, і багато хто інші – вороже зустрічають наполеонівську армію, роблять їй опір. Почуття любові до Батьківщини охопило всі верстви населення.

Толстой говорить, що “для руських людей не могло стояти питання, добре або погано буде під керуванням французів”. Їдуть із Москви Ростови, віддавши підводи пораненим і залишивши напризволяще свій будинок; залишає рідне гніздо Богучарові князівна Марія Болконська. Переодягнений у просте плаття граф П’єр Безухов озброюється й залишається в Москві, маючи намір убити Наполеона. Але є й огидні окремі представники суспільства, які в дні всенародного нещастя діяли егоїстично та користолюбськи. Ворог уже був у Москві, а придворне петербурзьке життя йшло по-старому: “Ті ж були виходи, бали, той самий французький театр, ті ж інтереси служби та інтриги”. Патріотизм московських аристократів полягав у тім, що вони замість французьких блюд їли російські, а за французькі слова призначали штраф. З обуренням розповідає письменник про кар’єристів – іноземних генералів типу Вольцогена. Вони віддали Наполеонові всю Європу й “приїхали нас учити – славні вчителі!”

З великою симпатією ставився Толстой до народу, який зіграв головну й вирішальну роль у війні проти французьких завойовників. Патріотичні почуття, що охопили росіян, породили масовий героїзм. Розповідаючи про бої під Смоленськом, Андрій Болконський каже, що у військах був такий дух, якого ніколи він (Болконський) не бачив, що російські воїни “два дні відбивали французів і що цей успіх удесятерив наші сили”. Ще більш повно ця тема  відображується в тих главах роману, де оповідається про героїв, близьких до народу або таких, що прагнуть зрозуміти його: Тушин і Тимохін, Наташа й князівна Мар’я, П’єр і князь Андрій – всі ті, кого можна назвати “руськими душею”.

Людиною, що втілила в собі дух народу, Толстой зображує Кутузова. Кутузов – справді народний полководець. Такий, що розуміє та виражає потреби, думки й почуття солдатів. “Кутузов, – пише Толстой, – всім руським іством своїм знав і відчував те, що відчував кожний російський солдат”. Кутузов для Росії – своя, рідна людина. Під час війни 1812 року всі зусилля полководця спрямовані на досягнення головної мети – очищенню рідної землі від загарбників. “Важко уявити собі мету, більш гідну й більш співпадаючу з волею всього народу”, – говорить письменник. Від імені народу та Імператора Кутузов відхиляє пропозицію Наполеона про перемир’я, яку подає генерал Лорістон. Кутузов розуміє й неодноразово говорить, що Бородінський бій – є наша перемога. Розуміючи, як ніхто, народний характер війни 1812 року, Кутузов підтримує запропонований Денисом Давидовим план розгортання партизанських дій.

Михайло Іларіонович Кутузов – носій народної мудрості, виразник народних почуттів. Його відрізняє “надзвичайна сила проникнення в сенс явищ, що відбуваються, а джерело її лежить у народному почутті, яке він носив у собі у всій своїй чистоті й силі”. Саме визнання в ньому цього почуття спонукало народ вибрати Кутузова головнокомандуючим російською армією. І тільки це почуття поставило його на ту висоту, з якої він направляв всі сили не на те, щоб убивати й винищувати людей, а на те, щоб рятувати й жалувати їх. І солдати, і офіцери – усі воюють не за Георгіївські хрести, а за Батьківщину. Потрясають своєю моральною стійкістю захисники батареї генерала Раєвського. Толстой показує надзвичайну стійкість, мужність солдатів і офіцерів. Він пише, що не тільки Наполеон і його генерали, але всі солдати французької армії відчули в Бородінському бої “почуття жаху перед ворогом, що, втративши половину війська, стояв так само грізно наприкінці, як і на початку бою”.

З великим знанням справи описує Толстой дії російських партизанів та їхніх командирів – Денисова й Долохова. У центрі оповідань про партизанську війну – образи Тихона Щербатого, у якому втілюються кращі національні риси руського народу, і Платона Караваєва, що персоніфікує “все руське”. Зокрема, письменник каже: “…благо того народу, що у хвилину випробування… із простотою й легкістю піднімає перший дрюк, що попався, аж доти, поки в душі його почуття образи й помсти не заміняться презирством і жалістю”.

Кульмінаційним моментом Вітчизняної війни є Бородінська битва. Якщо при описі боїв, що відбувалися на чужій території (Аустерліцька битва), автор зосередив увагу на деяких героях, то на Бородінському полі він малює масовий героїзм народу й не виділяє окремих персонажів. Мужній опір російських військ дивуює і вражає Наполеонак. Самовпевнений імператор спочатку ніяк не міг зрозуміти, що відбувається на полі бою, тому що замість очікуваної звістки про втечу ворога колись стрункі колони французьких військ верталися тепер розстроєними, переляканими юрбами. Наполеон натикався на масу вбитих і поранених солдатів. Міркуючи про підсумки й значення Бородінського бою, Толстой говорить, що росіяни здобули моральну перемогу над військами Наполеона. Моральна сила французької атакуючої армії була виснажена. “Не та перемога, що визначається підхопленими шматками матерії на ціпках, називаних прапорами, і тим простором, на якому стояли й стоять війська, – а перемога моральна, та, котра переконує супротивника в моральній перевазі свого ворога й у своєму безсиллі, була здобута росіянами під Бородіном”.

Моральні якості армії, або дух військ, безумовно, впливають на результат воєнних дій, тим більше, що з боку французів війна носила загарбницький характер, з боку російського народу війна була національно-визвольною. Народ досяг своєї мети: рідна земля була очищена від іноземних загарбників. Читаючи роман, ми переконуємося, що письменник судить про великі події минулого, про війну й світ з позиції народних інтересів. А це і є та “думка народна”, яку любив у своїй безсмертній епопеї Толстой, і яка освітила немеркнучим світлом його геніальний твір.

Нотатки школяра




Вірне Козацтво

Навігація

Пошук


Останні публікації


ПО УКРАЇНІ


Службове

Справжня Україна